Життя заради життя

Володимир Скиба народився на Харківщині в 1962 році. Закінчивши школу, пішов служити до армії, а потім став працювати у міліції.

Починав Володимир службу з посади міліціонера роти охорони з охорони гідротехнічних споруджень Лозівського РВ. Але його приваблювала романтика оперативно-розшукової роботи. Володимир мріяв стати опером. Для того, щоб мрія здійснилася, у 1984 році вступив до Дніпропетровської школи міліції. Протягом двох років Скиба опановував тонкощі роботи у карному розшуку. Але після закінчення навчання деякий час працював дільничним інспектором міліції. Саме ця робота дала молодому міліціонеру той необхідний для оперативника досвід, який можна набути, лише працюючи безпосередньо з людьми.

У 1991 році Володимир перейшов на службу оперуповноваженим до відділу карного розшуку Лозівського райвідділу міліції. Хоча ця робота і забирала багато часу, була достатньо напруженою, все одно вона цікавила Володимира. Не шкодуючи ані сил, ані часу, він розшукував зловмисників, які заподіяли людям лихо. З повною самовіддачею та любов’ю ставився до справи свого життя.

7 липня 1995 року Володимир з колегами їхав на автомобілі в районі Краснопавлівки. Дорога проходила повз канал Дніпро–Донбас. Раптом з води почувся відчайдушний крик. Міліціонери зупинили авто й кинулися на допомогу. Картина, яка відкрилася їхнім очам, була вражаючою: величезна маса води ішла під землю у величезні труби, могутні насоси накачували тонни рідини з неймовірною силою. Біля ґрат, якими були забрані жерла труб, закручувалися страшні вири, жмути білої піни виривалися на поверхню. І серед цієї жахливої стихії ледь-ледь було видно жіночу фігурку, яка то зникала, то знову виринала.

Ні миті не вагаючись, капітан міліції Володимир Скиба скинув верхній одяг і пірнув у бурхливу воду. Неймовірним зусиллям, борючись із хвилями, встиг схопити жінку і виштовхнути з небезпечного потоку. Але цей ривок відняв занадто багато сил у міліціонера: маса води, що нагнітається насосами, кожний з який переміщає 28 тонн в секунду, потягла на глибину, кинула на металеві ґрати...

Володимир Скиба врятував жінку, яка, не думаючи про наслідки, разом з подругою купалася у небезпечному місці. Але стихія не пробачає необережності. Стрімкий потік миттєво затягнув приятельок до свого виру. Одній з них вдалося одразу випливти. Проте інша залишилася жити лише завдяки Володимиру. Безперечно, такий вчинок міг зробити лише той, кому не знайомо слово «байдужість».

Відважною, чуйною до чужого горя та проблем людиною пам’ятають Володимира Скибу колеги та рідні. І не випадково у музеї Лозівського райвідділу серед фотографій гідних стражів правопорядку є і його світлина.

Син Володимира Скиби Олег пішов по стопах свого батька. Головною справою в житті він, як і його батько, вважає боротьбу за законність і правопорядок у країні.