Знаєте, яким він хлопцем був?..

Йдуть десятиліття, зміняються покоління, але ми завжди будемо пам'ятати тих, хто віддав життя, виконуючи службовий обов'язок і зберігаючи вірність Присязі, своєму народові та Вітчизні.

Олександр Петрович Бездєтко народився 22 травня 1970 року в селищі Коломак Валківського району Харківської області. Як і всі його ровесники, вчився в школі, дуже любив спорт. Після закінчення у 1987 році Коломацької середньої школи відразу пішов працювати трактористом на Ново-Іванівський цукровий завод. Через рік Валківський військкомат направив Сашка на курси водіїв до Богодухова. Потім була служба в армії. Прекрасні армійські характеристики відкрили Олександру дорогу до міліції. В 1990 році Бездєтко почав працювати міліціонером-водієм в автомобільному взводі швидкого реагування «Беркут» при УВС України в Харківській області, потім оперуповноваженим карного розшуку Коломацького РВ. На роботі його поважали. І не випадково. Олександр відрізнявся дисциплінованістю, старанністю, наполегливістю. Саме таких працівників цінує керівництво, тому Бездетка направили навчатися до Дніпропетровської школи міліції. Але 23 липня 1996 року у Дніпропетровську сталася страшна біда – при затриманні злочинців лейтенант міліції Олександр Бездєтко був смертельно поранений.

…Липневі вечори у Дніпропетровську мають якусь особливу чарівність. Здається, що саме в такі часи природа і людина перебувають в гармонії, і виникає таке знайоме з дитинства почуття спокою та захищеності. А якщо тобі всього 25 років і коли після напружених іспитів ти отримав диплом і перше офіцерське звання лейтенант міліції, радість обіймає не лише душу, але і все навкруги. Ще б пак, попереду все життя, і в майбутньому бачаться не лише маленькі лейтенантські зірки... Але як би не чарував Дніпропетровськ, відчуваєш, як скучив за домом, за рідною Харківщиною, за друзями, колегами, батьками. Серце вже вистукує: додому, додому, додому...

Напевно, саме такі відчуття були у Олександра Бездєтка у ту трагічну ніч 23 липня 1996 року, яка раптом обірвала не лише його мрії, а й життя. Поранення, які отримав Олександр, зупиняючи разом зі своїми друзями (на той час теж вже колишніми курсантами Дніпропетровської школи міліції) бандитські дії п’яних молодчиків, були смертельні.

...Місто поглинула нічна темрява. Законослухняні громадяни вже готувалися до сну, коли їх спокій було порушено гучними криками та пострілами. Дехто з жителів будинків, розташованих поряд з місцем трагедії, навіть вирішив, що почалася війна. І таке припущення не було перебільшенням. Дійсно, в ту ніч йшла «війна» – жорстока війна між добром і злом. Молоді лейтенанти вийшли на вулицю, щоб приборкати хуліганів, які, безчинствуючи, пограбували комерційний кіоск та жорстоко побили й відібрали посвідчення працівника міліції у їхнього однокурсника, який намагався припинити протиправні дії. Така демонстративна неповага до вимог правоохоронця викликала обурення у його товаришів. Ніхто не сумнівався в тому, що операція по затриманню злочинців пройде швидко й без зайвого шуму. У кожного з них вже був досвід наведення правопорядку на вулицях міст і селищ. Зокрема Олександр Бездєтко був нагороджений Почесною грамотою УВС міста Харкова за досягнення високих результатів у забезпеченні громадського порядку. Але, незважаючи на досвід, ніхто не припускав того, що грабіжники застосують вогнепальну зброю. По міліціонерам один із злочинців почав стріляти одночасно з двох стволів. Як потім встановило слідство, він мав у кишені пістолет ТТ, а за поясом під верхнім одягом – заряджену крупним дробом десятизарядну рушницю «Сайга», зроблену на базі автомата Калашникова.

П’яний негідник відчув, що в рукопашному бої міліціонери одержать перевагу, тому вихопив заховану зброю та відкрив вогонь. Він розстріляв беззбройних людей впритул. Використавши боєзапаси, вбивця зник з місця кривавої бойні та, як потім з’ясували слідчі, забіг додому, де залишив «Сайгу», та з пістолетом покинув домівку.

У результаті стрілянини Олександр Бездєтко загинув відразу, ще трьом пораненим міліціонерам була надана медична допомога, але, як відзначив головний хірург лікарні, куди доставили постраждалих, наслідки поранень супроводжуватимуть їх все життя.

Дніпропетровські та харківські колеги і товариші Олександра Бездєтка присягнулися, що своєю безкомпромісною боротьбою із злочинністю завжди будуть шанувати пам'ять Олександра та інших міліціонерів, загиблих при виконанні службових обов'язків.